Гаращук Т.С. Архівні свідки страшних таємниць Голодомору 1932–1933 років на Житомирщині

На тлі багатовікової історії українського народу Голодомор став найбільшою катастрофою як за кількістю жертв, так і за силою людських страждань. Тривалий час  ця тема перебувала під суворою забороною, але на сьогодні про перебіг Голодомору написано багато наукових праць, книг, статей, свідчень, видано значну кількість збірок з архівними документами та знято фільмів.

Дослідники Голодомору називають різні причини його появи: від економічних (насильницька колективізація та «розкуркулення», вилучення зерна та інших продуктів харчування) до геноциду (свідомий намір знищити повністю або частково українське селянство).

Першим правовим актом, який кваліфікував Голодомор як акт геноциду, був Закон № 376-V «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», ухвалений Верховною Радою 28 листопада 2006 р. Стаття 1 цього документа встановила: «Голодомор 1932–1933 рр. в Україні є геноцидом українського народу». Закон став політико-правовим підґрунтям для проведення масштабного офіційного розслідування злочину геноциду в Україні в 1932–1933 рр.

У 2010 р. судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сім осіб з-поміж вищого керівництва СРСР та УСРР: В. Молотова, Л. Кагановича, П. Постишева,С. Косіора, В. Чубара, М. Хатаєвича на чолі з Й. Сталіним, і констатував, що, за даними науково-демографічної експертизи, загальна кількість людських втрат внаслідок Голодомору складає 3 мільйони 941 тисяча чоловік. Також, за даними слідства, було виявлено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.

Згідно Указів Президента Л. Кучми № 1310/98 та Президента В. Ющенка № 431/2007 кожну четверту суботу листопада в Україні вшановується День пам’яті жертв Голодомору. Відповідно до українського законодавства про реабілітацію жертв комуністичного режиму селяни, що зі зброєю в руках чинили опір насильницькій колективізації напередодні Голодомору як і учасники селянських повстань 20-х рр. ХХ ст. претендують на реабілітацію.

Щороку Український інститут національної пам’яті визначає спеціальну тему Дня пам’яті для підкреслення певного аспекту трагедії Голодомору 1932–1933 рр. Пам’ятні заходи 2016 та 2017 рр. проходили під гаслами: «Голодомор не зламав українців» та «Голодомор – помста за свободу». До 85-х роковин Голодомору відбудеться міжнародний форум у Києві, метою якого є об’єднання зусиль міжнародної спільноти у засудженні Голодомору як акту геноциду та апеляція до світового співтовариства щодо засудження цього злочину більшовицького тоталітарного режиму задля запобігання повторення подібного злодіяння у майбутньому. Цьогорічне гасло – «Україна пам’ятає, світ визнає».

Про тогочасні людські трагедії промовляють до нас мовчазні свідки – архівні документи, що зберігаються в архівних фондах, зокрема і Державного архіву Житомирської області. Кропітка робота з виявлення документів про Голодомор1932–1933 рр. розпочалася ще в 1993 р. Більшість з них вперше було опубліковано у рубриці «Хроніка Голодомору» в газеті «Житомирський вісник». Ці документи розкривають жахливі події Голодомору на території нашого краю, спричинені насильницькою колективізацією, розкуркуленням заможних селян, котрі фактично були найбільш працездатною частиною сільського населення.

Того ж 1993 р. співробітниками Державного архіву Житомирської області видано збірник «Голодомор на Житомирщині: 1930–1934 роки. Спогади і документи», де представлено 37 документів. Це насамперед документи партійних організацій – інформаційні повідомлення, численні звіти, огляди, зведення про хід хлібозаготівлі; доповідні записки про голодування селян, про захворювання та смерть від голоду. Також до збірника вміщені спогади про Голодомор, записані з ініціативи Житомирського науково-краєзнавчого Товариства дослідників Волині.

Упродовж 2007–2008 рр. у ході підготовки до відзначення 75-х роковин Голодомору в Україні, у держархіві області ретельно вивчалися джерела для дослідження цієї теми, в основному фонди районних та окружних комітетів КП/б/У. Серед архівних документів – постанови, протоколи, витяги з протоколів, директивні листи, телеграми, телефонограми Київського та Вінницького обкомів КП(б)У, місцевих партійних комітетів, виконавчих комітетів обласних, міських, районних і сільських рад, офіційні та особисті звернення голів сільських рад до районних виконавчих комітетів.

Опрацьовано 28 фондів, виявлено та описано більше 700 документів. За змістом архівні документи умовно поділяються на кілька тематичних груп. До першої належать ті, що відображають процеси реалізації на Житомирщині хлібозаготівельної політики, зокрема, її методи та механізми, ілюструють форми проведення репресивних заходів щодо селян, сільського та районного керівництва, котрі наголошували на непосильності виконання поставлених планів заготівель. Форми покарання, що застосовувалися, були різнопланові: від категоричної заборони видавати селянам будь-які довідки на право виїзду до міста для продажу чи купівлі хліба до виселення чи переселення. Наприклад, з інформаційного зведення про хід хлібозаготівельної кампанії по Радомишльському району за 1932 р. свідчить, що навіть голови сільрад та правлінь колгоспів, а в деяких випадках і секретарі партосередків намагалися приховати дійсний стан врожаю та домогтися мінімального плану для колгоспів. Пов’язано це було з швидким наростанням продовольчих труднощів. Часто при обговоренні плану хлібозаготівлі на загальних зборах села лунали виступи: «Торік здали весь хліб, і в цьому році забирають. Доведеться голодувати. Треба не приймати плану». Особливо активно виступали на зборах жінки, які вчиняли неабиякий галас проти примусового вилучення хліба таким чином, що збори припинялися. Були зафіксовані й поодинокі акти активного опору – підпал хати голови сільради – як помста за завищені показники щодо виконання планів (ф. П-523, оп. 1, спр. 54, арк. 22-25).

Друга група документів – про наростання продовольчих труднощів, широкомасштабного голоду, масової смертності, про спроби місцевої влади допомогти голодуючим шляхом мобілізації місцевих ресурсів, встановлення норм споживання продуктів, що не могло суттєво змінити ситуацію на краще. Інформаційні збірки та спеціальні донесення з районних відділів міліції передають усю трагедію наших земляків, оскільки розкривають далеко непоодинокі випадки виснаження і захворювання внаслідок голоду, смертей і випадків людоїдства та трупоїдства. Сьогодні це здається неможливим та вигаданим, проте документи містять реальні цифри, що відтворюють статистику людських життів, зокрема втрачених або ненароджених. Наведемо дані із листа завідувача секретним відділом Вінницького обкому КП/б/У про голодування та смерть внаслідок голоду у 19321 р. по Бердичівському району: «В селе Слободище умерло от голода 6 человек, в с. Швайковка – 6, в с. Жидковци – 7. Опухшие от голода имеются в селе Швайковке до 100 чел, в с. Рея – 4 семьи, в селе Райки до 120 чел., в с. Слободи до 200 семейств, а в с. Иванковке 10 чел. Острый недостаток продовольствия ощущается в большинстве сел Бердичевского района» (ф. П-120, оп. 1, спр. 36а, арк. 247).

Третя група документів складається зі свідчень та спогадів про Голодомор – унікального джерела інформації, яке розкриває події, не відображені в офіційних документах. Ретельне вивчення так званої «усної історії Голодомору» складає основу для оцінки не лише фізичної, а й духовної шкоди, завданої нашим землякам.

Найбільшу кількість справ по Голодомору виявлено у фондах Троянівського, Любарського, Довбишського, Коростишівського районних комітетів КП/б/У та Житомирського і Коростенського окружних комітетів КП/б/У. За архівними документами встановлено, що з 841 населеного пункту області 191 постраждав від Голодомору. На жаль, визначити загальну кількість потерпілих у ці роки дуже складно. Адже на офіційному рівні йшлося лише про «продовольчі труднощі» та «саботаж хлібозаготівель», решта інформації замовчувалася, випадки опухання чи смерті на ґрунті голоду майже не фіксувалися. За статистичними підрахунками науковців, ця цифра в різних місцевостях неоднакова. У середньому в нашому регіоні вона становить 15–20 % від загальної кількості населення краю на той період.

Для складення Мартирологу – списку осіб, які зазнали переслідувань чи постраждали від більшовицького тоталітарного режиму, в тому числі і від голоду, співробітниками держархіву області були опрацьовані метричні книги за 1932–1933 рр., прийняті на зберігання від міських та районних відділів реєстрації актів цивільного стану. Загальна кількість книг реєстрації актів цивільного стану за вказаний період – 208, з них 87 – це книги актових записів про смерть, які загалом нараховують 22 788 запис. Найбільше записів про смерть було виявлено у Володарсько-Волинському (Хорошівському) районі – 18 книг; у Житомирському, Коростенському, Чуднівському – по 9 книг; у Народицькому району – 6 книг, у Новоград-Волинському – 5. 24 книги зафіксовано по м. Житомирe. Повністю відсутні книги реєстрації актових записів про смерть громадян за 1932–1933 рр. по Баранівському, Ємільчинському, Коростишівському, Лугинському, Любарському, Овруцькому, Олевському, Попільнянському, Червоноармійському (Пулинському) районах та по містах Бердичів і Новоград-Волинський.

На основі досконалого вивчення актових записів про смерть громадян за 1932–1933 рр. укладалися списки з зазначенням прізвища, імені, по батькові, місця проживання, віку, а також хвороби (діагнозу), що зумовила смерть. Була створена робоча група для аналізу виявлених архівних документів, до якої увійшли, окрім архівістів, лікарі та працівники управлінь юстиції і відділів реєстрації актів цивільного стану (оскільки співробітники архіву не завжди були спроможні визначити за діагнозом, що смерть настала саме від голодування або викликана іншими причинами).

Оформлені списки надавалися райдержадміністраціям та міським радам для складення зведених списків громадян, які загинули від Голодомору в нашому регіоні з подальшим використанням їх для підготовки обласного тому Національної книги пам’яті, який був виданий у 2008 р. Основною джерельною базою документів стали фонди держархіву області та архіву Управління Служби безпеки України в Житомирській області. Розділ «Мартиролог» складено за даними документів та спогадами свідків тогочасних подій. Він містить відомості на понад 40 тисяч осіб, котрі стали жертвами Голодомору на Житомирщині.

З метою відтворення та збереження історичної пам’яті про цю страшну трагедію українського народу ще в 2005 р. було розпочато роботу по збору спогадів та свідчень очевидців. Оскільки не по всіх районах та містах збереглися метричні книги з актовими записами про смерть у часи Голодомору, які слугували джерелом для складення списків померлих, спогади та свідчення стали істотним доповненням для відображення реального стану смертності. До процесу опитувань були долучені викладачі, вчителі, студенти, учні, працівники сільських та селищних рад. Протягом декількох наступних років працівниками держархіву області було проведено науково-технічне упорядкування зібраної інформації і створено фонд «Колекція свідчень очевидців про Голодомор 1932–1933 рр. в Україні» (більш ніж з трьох тисяч свідчень сформовано 134 справи). Співробітники держархіву неодноразово зверталися до вказаних документів при підготовці статей, які публікувалися на шпальтах місцевих газет (лише протягом 2007–2008 рр. було написано 16 статей, які висвітлювали події, що відбувалися під час Голодомору).

У наступні роки продовжувалася робота по опрацюванню архівних документів із зазначеної тематики як власне співробітниками держархіву області, так і науковцями, дослідниками, краєзнавцями для підготовки видань, телерадіопередач, публікацій, для проведення лекцій, екскурсій та шкільних уроків. Таким чином, до друку підготовлено ще один збірник про Голодомор 1932–1933 рр. на Житомирщині, куди ввійшли архівні документи, спогади та свідчення, а також скановані копії документів, відібраних з фондів архіву, які характеризують проведення хлібозаготівельних кампаній та їх наслідки. У сканованих копіях відтворені фрагментарні репортажі газетних шпальт «Радянської Волині», «Боротьби за соціалізм», «Шляху колективізації» за 1933 р. про «успіхи колективізації», про боротьбу з «куркульськими елементами» та так звані «чорні дошки» сільських рад та колгоспів Житомирщини.

Архівні документи, що увійшли до збірника, містять як оригінали, так і засвідчені копії (про що на кожному є відповідна відмітка). Більшість із них містить грифи «Таємно», «Цілком таємно» чи «Опубликованию в прессе не подлежит», що красномовно свідчить про навмисне замовчування радянською владою трагедії Голодомору і взагалі є типовим для 30-х рр. минулого століття. Тема Голодомору – страшна та емоційно виснажлива, живих свідків практично не залишилося. І хоча документи збірника розкривають подробиці, які не можуть корінним чином змінити загальної картини жахливих подій того часу, проте збережуть пам’ять про них та слугуватимуть застереженням для майбутніх поколінь.

Таким чином, завдяки кропіткій праці архівістів, дослідників та усіх небайдужих громадян, пройдений довгий шлях по вивченню найтрагічнішої сторінки з історії нашого народу – Голодомору, який визнано геноцидом, тобто зумисними злочинними діями, спрямованими на цілковите або часткове знищення наших співвітчизників. Акт геноциду визнано не лише в українській державі, а й на рівні світової спільноти.

За даними Інституту національної пам’яті, Голодомор 1932–1933 рр. був страшним явищем не лише за перебігом подій, а й за наслідками. Він спричинив порушення етнічного складу населення через переселення у вимерлі села України родин з Білорусії та Росії, морально-психологічні деформації у свідомості нації, руйнування традиційного устрою життя та розвиток фізичних вад у майбутніх поколінь.

 

 

 

Заступник начальника відділу формування

НАФ та діловодства, кандидат історичних наук                   Т.С. Гаращук