Діловодні документи Волинського дворянського депутатського зібрання: видовий зміст, склад, оформлення (перша пол. ХІХ ст.)

Гаращук Тетяна, аспірантка УНДІАСД
Діловодні документи Волинського дворянського депутатського зібрання: видовий зміст, склад, оформлення (перша пол. ХІХ ст.)
У цій статті розглянуто організацію діловодства, основні види діловодних документів, які формувалися у процесі діяльності Волинського дворянського депутатського зібрання у першій половині ХІХ ст. Розкрито їх зміст, склад і оформлення, зазначено, що основними з них були протоколи та журнали засідань, оформлення яких щорічно змінювалось і набуло установленої форми тільки в 40-х роках ХІХ ст.
Ключові слова: Волинське дворянське депутатське зібрання, організація діловодства, діловодні документи, протоколи, журнали засідань.
В этой статье рассмотрено организацию делопроизводства, основные виды делопроизводственных документов, которые создавались в деятельности Волынского дворянского депутатского собрания в первой половине ХІХ века. Раскрыто их содержание, состав и оформление, указано, что основными из них были протоколы и журналы заседаний, оформление которых ежегодно менялось и приобрело стабильную форму только в 40-х годах ХІХ века.
Ключевые слова: Волынское дворянское депутатское собрание, организация делопроизводства, делопроизводственные документы, протоколы, журналы заседаний.
The author of article provides a detailed investigation of proceeding documentation arrangement, in particular, main types of proceeding documents, whish were formed in the process of Volynsk Noble Deputies Assembly activity in the first half of ХІХ century.
Key Words: Volynsk Noble Deputies Assembly, records keeping, proceeding documents, minutes, minute-books.

Дослідження історії діловодства та архівної справи в Україні має здійснюватися з врахуванням особливостей організації документування службової інформації та роботи зі службовими й архівними документами в державних установах у минулому. Нині вітчизняними вченими опрацьовано низку таких профільних питань окремо або в контексті органів державної влади на різних етапах історії українського суспільства. Однак, залишається недослідженою організація діловодства та архівної справи в таких специфічних установах, як дворянські депутатські зібрання, що функціонували в Україні з кінця ХУІІІ ст. по 1917 рік.
Депутатські зібрання були постійно діючими колегіальними органами, наділеними спеціальною компетенцією і підзвітними безпосередньо Сенату. На початку свого існування вони складали родовідну книгу по кожній губернії, розглядали докази про дворянство та видавали відповідну грамоту про внесення до родовідної книги.
Нині уже написано багато праць, присвячених історії дворянства, в тому числі є дослідження про дворянські депутатські зібрання, в основному, російських істориків. Серед сучасних українських дослідників слід відзначити Л.М. Казначеєву, яка з’ясувала роль і місце Волинського дворянського зібрання у системі органів влади. В її дослідженні опрацьовано проблему повноважень, еволюції структури та складу станової інституції з точки зору соціоетнічного походження й конфесійної приналежності членів, розглянуто напрями діяльності зібрання, визначено його місце у системі російського державного механізму. Проте документознавчі та архівознавчі аспекти цієї теми фактично залишилися поза увагою автора [1].
Праці з організації діловодства та архівної справи в дворянських депутатських зібраннях на території України (Росії також) на сьогоднішній день відсутні, що і зумовило актуальність нашого дослідження. Історія та організація основних етапів становлення і розвитку діловодства в Росії висвітлена у двох навчальних посібниках радянського періоду [2]. Серед дореволюційних дослідників слід відмітити Н. Варадінова – першого теоретика російського діловодства та В. Вельдбрехта [3].
Основою джерельної бази нашого наукового дослідження є архівні фонди, різні за профільним інформаційним потенціалом, що зберігаються в обласних архівах України (Житомирської, Київської, Чернігівської областей). Найбільш об’ємною і репрезентативною групою виявилась діловодна документація Волинського дворянського депутатського зібрання (Ф. 146), що зберігається у Державному архіві Житомирської області (6673 одиниці зберігання). Документи цього фонду охоплюють період з 1802 по 1914 роки; окремі документи відносяться до більш раннього періоду – ХУІ-ХУІІІ століть. Основну частину фонду складають справи про дворянське походження шляхетських родів, систематизовані в описах за алфавітним порядком. Документи відобразили, передусім, історію шляхетських родів упродовж багатьох поколінь. У фонді зберігаються також журнали та протоколи засідань, укази Сенату, родовідні книги, іменні та посімейні списки. Журнали засідань депутатського зібрання містять певну інформацію щодо організації діловодства та архівної справи (зауваження членів ревізійних комісій).
Охарактеризуємо основні види діловодних документів Волинського дворянського депутатського зібрання (далі – ВДДЗ). Головними з них є протоколи його засідань. Вони збереглися за 1801 – 1914 роки. Перший запис зроблено 20 жовтня 1801 року [4]. У першій книзі протоколів прізвища дворян, що доводили своє шляхетне походження, були розташовані в алфавітному порядку. Записи зроблені впритул один до одного, без вказівки на те, який порядковий номер вони носять. Проте в ході подальшої роботи зібрання виникла необхідність у зазначенні порядкового номера, про що свідчать три наступні протокольні книги за 1802 рік. У заголовку протоколу вказувався день, місяць та рік засідання. Він починався стандартним реченням про те, що перед усіма присутніми сидить маршал (предводитель дворян), перераховувалися всі його заслуги (звання та нагороди). Потім викладався розгляд документів про походження певного роду і робився висновок про те, до якої частини родовідної книги вписати цей рід. Протокол не мав підписів. Три наступні книги за цей же рік велися вже не в алфавітному порядку, для зручності кожному протоколу з самого початку присвоювали порядковий номер, очевидно, у зв’язку з тим, що кількість бажаючих підтвердити своє шляхетне походження стрімко зростала. Дещо змінився і запис заголовку. Окрім дати, вказували назву роду, походження якого розглядали. У цих трьох книгах зафіксовано 3351 протокол. Кожна книга пронумерована, прошнурована та на останній сторінці зроблений запис про те, яким вона номером розпочинається і яким закінчується [5]. Саме тому і перша протокольна книга була пронумерована після того, як було закінчено ведення записів у ній. Над кожним протоколом розміщений його порядковий номер. У першій книзі протоколів за 1801-1802 роки зроблено 415 записів.
Протоколи за 1804-1807 роки велися аналогічно. Порівняно з попередніми роками їх кількість значно зменшилася, всього 338, всі вони записані в одній книзі [6].
Починаючи з 1811 року, впроваджено інновацію: в кінці книги протоколів подається реєстр (у вигляді таблиці), де в алфавітному порядку розміщені назви родів, вказані номери протоколів, дні та місяці, коли відбувалося слухання. Фіксувалося місце проживання (назва повіту) та частина родовідної книги, куди було вписано рід [7]. До реєстру вносили тільки ті роди (прізвища), за якими було признане дворянське походження. З кожним роком зростала кількість книг і зазначені реєстри полегшували пошук потрібного роду, а також результат розгляду можна було побачити, не переглядаючи всю книгу протоколів. З цього часу протоколи почали підписуватися. Хоча знаходимо такий запис, зроблений ревізійною комісією у 1838 році, що перевіряла законність прийнятих рішень депутатськими зібраннями: «…из ста одиннадцати определений, 63 членами не подписано» [8].
Включно по 1832 рік протоколи велися польською мовою. З 1832 року з’являється подвійна нумерація кожного протоколу. У верхньому лівому куті зазначався порядковий номер та номер настільний, тобто вхідний, який присвоювався документу під час реєстрації в журналі.
Тільки з 1834 року при записах почала використовуватися російська мова. Що було пов’язано із заходами щодо викорінення польського елемента після придушення Листопадового повстання 1831 року. До того Російська імперія з метою ефективного управління не вдавалася до різких заходів. Обмеження польського впливу на місцеві справи почалося з утвердження російської мови як державної: 1 травня Микола І затвердив висновок Державної ради про обов’язкове використання російської мови в судочинстві [9]. Реєстри до протоколів, на відміну від попередніх років, оформлялись вже на початку книги. Причому, вони іменувались російською мовою як описи. Кількість граф зменшилась: зазначались номери сторінок, настільні номери самих протоколів та прізвища дворян в алфавітному порядку. Очевидно, що були певні вимоги до оформлення документа, але депутати не завжди їх дотримувалися. Багато протоколів, як і раніше, не підписано, на що звертає увагу перевіряючи колезький асесор [10]. Змінюється і сам обсяг протоколу, він стає значно більшим. Якщо до 1834 року це від однієї до трьох, а іноді і пів сторінки, то пізніше від трьох до десяти, іноді й більше.
Буквально з кожним роком змінюється і форма ведення та оформлення протоколу. Термін «протокол» депутати вживали рідко. Крім нього існували такі позначення як «висновки дворянського походження» [11]. Ще зустрічається «докази про дворянство» [12], хоча дуже рідко, «родовідна про дворянство» [13]. Але найчастіше використовувався термін «определение собрания» чи «дополнительное определение собрания». Протоколи були первинними та додатковими. Первинним був той, що вперше затверджував рід у дворянстві. Оскільки рід постійно поповнювався, виникала необхідність у затвердженні нових його представників. Таким чином, з’являлися додаткові протоколи, кількість їх була великою.
З 1840 року протокол набув чіткої та стандартної форми. І розпочинався такими словами: «По Указу Его Императорского Величества …», вказувався рік, день та місяць і викладалося саме «прошеніє», яке могло складатися та подаватися особисто просителем, а могло бути від його імені і доручене довіреній особі, або відправлено поштою. Це обов’язково вказувалося на початку протоколу. Наприклад: «Волынское Дворянское Собрание слушав прошение помещика Волынской губернии Новоградволынского уезда…» [14]. Або: «Волынское Дворянское Собрание слушав прошение от имени помещика Острогского уезда …» [15]. Чи: «… прошение Острогского уездного и медицины доктора надворного советника … с почты полученное» [16].
Щодо підписів, то біля них фігурують такі позначення: «читав» або «поверял» і підпис. Можливо, протоколи підписувалися не відразу після запису, а через деякий час. З 1837 року з’являється підпис одного із депутатів, іноді самого губернського предводителя [17], а в самому кінці протоколу підпис секретаря та експедитора, такі є в кожному протоколі.
Спеціальних вимог до запису дати не має. Зустрічаємо в одній і тій самій книзі різні записи. Наприклад:
Определение о дворянстве рода Скуревичей
№125
№239
Лети 1834 марта 27дня [18].

Дополнительное определение рода Ехимовичей

№133
№249
Тисяча восемьсот тридцать четвёртого года
Марта двадцять седьмого дня [19].
З 1840 року зникає подвійна нумерація протоколів, відсутні настільні номери, є тільки порядкові. Спрощується опис (реєстр), по-перше, він розміщується на початку справи для зручності у користуванні, по-друге, вказується тільки рід і номер сторінки, на якій протокол записано. Деякі протоколи як і раніше не підписано, наприклад, №33 від 27 березня 1840 року [20] чи №52 від 20 травня 1840 року [21]. Зазвичай, протокол підписувався губернським предводителем з вказівкою на повне його звання (титул) – «Волынский губернський предводитель дворянства Двора Его Императорского Величества камергер и кавалер». Іноді його заміщав «правящий должность Волынского губернского Житомирский уездный предводитель дворянства и кавалер» [22]. Далі йшли підписи депутата від одного до трьох, найчастіше два. Іноді з вказівкою про те, з якого він повіту. Наприклад, протокол №21 від 26 лютого 1840 року підписаний депутатом від Заславського повіту [23], а №48 від 13 березня депутатом від Острозького повіту. З грудня 1840 року губернський предводитель іменується як «Волынский губернський предводитель дворянства статский советник камергер и кавалер» як під протоколом №118 від 11 грудня [24]. Там же знаходимо і підпис столоначальника, який приходить на зміну експедитору, а підпис секретаря залишається незмінним.
Протокол був основним видом документа дворянських депутатських зібрань. На користь цього твердження говорить той факт, що на кожній сторінці протокольних книг за 1801-1834 роки є запис: «Волынской комиссии для ревизий действий дворянського депутатського собрания». Перевірявся кожен протокол. Для члена комісії колезького асесора Павла навіть той факт, що між протоколами залишалися пропущені аркуші викликав зауваження: «четыре полулиста между №516 и №517 найдены мною неподписанными» [25]. Окрім того заголовки до деяких протоколів він робив особисто[26].
Кожен документ, який надходив на розгляд у дворянське депутатське зібрання, спочатку обов’язково реєструвався. У правому верхньому куті ставилася дата отримання та підпис, а в лівому верхньому куті – реєстраційний номер. Після цього здійснювалася підготовка до слухання, тобто складалася довідка, «справка». До 60-х років ХІХ ст. був поширений колезький порядок складання документів. Він полягав у тому, що на початку документа повторювалося все попереднє листування. Пізніше цей порядок було замінено на складання довідки, в якій подавався короткий витяг із усіх документів з вказівкою на дати та номери. Така довідка отримала назву «екстракту», але і в такому випадку справи сягали величезних розмірів [27]. У ВДДЗ вона записувалась так: «А по справке дворянского собрания оказалось…».
Цікавим є інший вид документа – журнали засідань ВДДЗ. В. Вельдбрехт зазначив, що «журнал есть соединением бумаг, выражающих в себе приговоры власти, – бумаг, не исходящих из Присутственного места, но подобно докладным запискам заключающих в себе акты его внутренних действий» [28].
За журналами можна прослідкувати, які документи, звідки, з якого питання надходили і яку ухвалу щодо них приймалося. На засіданнях обговорювалися і питання, що виникали безпосередньо у процесі самого слухання зібрання, були дуже важливими або повсякденними. Зміст цього журналу відповідає тому, що відбувалося в «присутствії».
З 1800 по 1816 рік включно журнали засідань велися польською мовою. Перший журнал ожоплює період з 1800 по 1808 роки. Він розпочинається реєстром документів, які подавались у волинську шляхетську комісію (таку назву носило дворянське депутатське зібрання на початку свого існування) для затвердження у дворянстві. В реєстрі не натрапляємо на слово «прозьба» чи «прошеніе», тобто документи приймалися без заяви. За ці роки депутати прийняли на розгляд 5867 документів від родів, що хотіли підтвердити своє шляхетне походження [29]. Перші журнали не мали установленої форми ведення та запису. Також у цей журнал записували вхідну документацію, як правило це були рапорти від повітових маршалів та укази з Сенату. За 1801 рік кількість вхідних документів становить 13, а за 1802 – 20. З 1804 року починають розглядатись «прозьби» [30]. В кінці кожного року подається реєстр, де коротко записано назва документу: указ, рапорт чи «прозьба», від кого і який порядковий номер запису в журналі [31].
До середини 20-х років ХІХ ст. журнал засідань вівся без особливих змін, в одному журналі вміщувалися записи за декілька років від п’яти до двох чи трьох. По кожній справі, що слухалась робилась відмітка про результат розгляду. Кількість документів, що поступала на розгляд у волинську шляхетську комісію з кожним роком зростала, наприклад, у 1815 році слухалось вже 212 справ, а за 1816 – 815 [32].
З кінця 20-х ХІХ ст. в журналах укази з Сенату та листування з Волинським цивільним губернатором записувалося російською мовою. На початку слухання ставилось число, місяць та рік, перераховувалися присутні депутати та маршал (предводитель). Кожному питанню, що розглядалося присвоювався порядковий номер.
Особливе місце в журналі засідань займають укази з Сенату «по Герольдії». По-перше, переписувалися (зміст указу передавався повністю в журнал без скорочень) однією і тією самою людиною протягом усього року (одним почерком). По-друге, написані одним і тим самим чорнило), дуже насиченим. Запис усіх інших документів вівся різними почерками і колір тьмяний, іноді ледве можна прочитати. Складається таке враження, що укази спеціально писали якимось дорогим чорнилом, щоб надалі, через довгі роки їх було неважко прочитати. Крім того, до указів, як і до інших вхідних документів, складалася довідка.
Зміст указів надає деяку інформацію. Наприклад, що у 1826 році при зібранні вже функціонував архів. Отримавши указ про затвердження, а разам з ним і документи на дворянство, депутати приймають рішення «присланные же при нём документы хранить в архиве» [33]. В іншому документі – «предложенії» Волинського цивільного губернатора є вимога, щоб документи на дворянство надіслати до Герольдії з архіву зібрання. Депутати зазначають, що такий указ з Герольдії вже отримали і прийняли рішення «перевести таковые на Российский диалект, отправить в Герольдию» [34]. Тут цікавим є не тільки те, що документи зберігалися в архіві, а те, що російську мову у 1826 році депутати вважали за діалект. З кожного указу зібрання приймало рішення: сповістити дворянський рід про прийняте Герольдією рішення через повітового маршала, «препроводить к … поветовому маршалу с оного указа копию», або «препроводить точную копию» [35]. Крім того, з кожного указу депутати обов’язково рапортували в Герольдію про те, що він розглянутий: «о получении указа Правительствующему Сенату по Герольди отрапортовать» [36].
У журналі засідань за 1826 рік нараховуємо 52 укази з Сенату «по Герольдії», з них тільки 4 про затвердження, а інші про не затвердження, 5 про доставку додаткових документів. Один указ цікавий тим, що Герольдія ухвалила: «не только не может удостоверить о дворянстве, но полагает, что следует от него отобрать все выданные из сего Собрания на дворянство документы» [37].
З травня 1826 року майже під кожним указом з лівого боку викладено його короткий зміст (саме в такому вигляді поступали укази із Сенату), під іншими документами цього не було до 1832 року. Слухання з кожного питання завершувалося підписами депутатів (кількістю від 2 до 8) і підписом секретаря. До 1832 року термін предводитель не зустрічається, а тільки маршал, якщо губернський, то просто маршал. А повітовий: «повътовий», а не «уездний», як слідувало б уживати за російським зразком.
Кожне питання, що слухалося на засіданні, закінчувалося прийняттям рішення та підписом маршала, потім усіх депутатів. У лівому куті після підписів депутатів записувалося коротко та лаконічно прийняте рішення з цього питання. І наприкінці все це засвідчувалося підписом секретаря. Журнал вівся акуратно, записи розбірливі.
Іноді Герольдія, коли не могла винести остаточного рішення вимагала вислати копію «определения» та оригінали, тобто автентичні документи про дворянське походження певного роду. Ці документи обов’язково перекладалися на російську мову і рапортом відправлялися до Сенату [38]. Якщо складалося так, що оригінальні документи знаходилися не в зібранні, а на руках у їхніх власників, то через повітового маршала подавався запит. Він забирав у дворян документи та обов’язково гербовий папір на переклад [39].
Укази приходили про затвердження, не затвердження або необхідності надсилання додаткових документів. Результат указу повідомлявся повітовому маршалу, «дабы он благоволил объявить постановление Герольдии» [40]. При цьому могла направлятися копія указу, про що вказувалося [41]. А могло її і не бути, про що свідчать «прошенія» дворян на отримання копії указу. В такому разі за копію брали 10 рублів асигнаціями на родовідну книгу [42]. Іноді укази про не затвердження повідомлялися через нижній земський суд [43].
Журнал засідань за 1832 рік має свої особливості. По-перше, польською мовою записані тільки «прошенія», хоча іноді має місце вживання російської мови[44]. Така вхідна документація як укази, «сообщенія», «предложенія», «представленія», рапорти записувались російською мовою. По-друге, замість слова «повіт» почали вживати тільки «уезд». По-третє, на зміну повітовому маршалу прийшов «уездный» предводитель [45]. Ще до середини 1832 року предводитель іменував себе «маршалом», коли підписувався під засіданням. А пізніше просто ставив свій підпис, не вказуючи посаду чи звання. У цей рік дуже багато «прошеній» від дворян та указів надходило значно менше порівняно з 1829 роком.
Починаючи з 1836 року записи у журналі здійснювалися виключно російською мовою. Кожне засідання «присутствія» розпочиналося однаково. Вказувався рік, місяць, число та день тижня. Потім оголошувалися депутати, що прибули. У першу чергу записували губернського предводителя дворянства, якщо він був відсутнім, то, зазвичай, його заміщав житомирський повітовий предводитель. Далі йшли повітові депутати, як правило, їх було 6 чоловік, іноді менше. Кількість депутатів коливалася від чотирьох до восьми, разом з предводителем їх сума становила в основному непарне число, очевидно, що для зручності голосування. У журналах є засідання, де три депутати записані одним кольором чорнила, а четвертий – іншим. Складається враження, що він просто дописаний згодом [46]. Іноді між засіданнями зустрічаються пропущені аркуші, найчастіше один, а рідше більше. З якою метою вони залишались? Очевидно, щось дописати. Напрошується висновок, що не всі документи розглядалися вчасно на засіданнях [47]. З журналу засідань дізнаємося, що приступали до роботи депутати «в 8-мь часов по полуночи», тобто о 8 годині ранку.
Основну частину документації, що надходили на розгляд у ВДДЗ становили «прошенія» («прозьби»). Листування з приватними особами складали так звані «просительские дела и бумаги», які виділялись в особливу групу. Такі документи подавались приватними особами в «присутственні» місця, зокрема у ВДДЗ. Більшу частину документів вказаної групи становили «прошенія», яких є 12 видів [48]. Вони були різного роду, але тією чи іншою мірою стосувалися одного питання – про дворянське походження. Кожне «прошеніє» писалося на гербовому папері. Воно викладалося за пунктами, в першому з яких вказувалася причина написання документа, в наступних викладалася сама сутність, тобто, саме «дело». Наприкінці документа викладалось прохання. Після реєстрації «прошеніє» готувалося до розгляду. А в призначений день слухалося і щодо нього приймалося відповідне рішення.
Розгляд кожного «прошенія» починався із запису його в журнал, як правило, за типовою формою. Наприклад: «Прошеніє жителя селенія Озадовки дворянина Йосифа Мартынова сына Тележинского 26 июля текущего года на Высочайшее имя поданное, в котором прописует…» [49]. Далі описувалася причина, що спонукала дворянина, поміщика, звернутися з проханням до зібрання. А причини були різноманітного характеру. Найпростіші з них – це прохання про отримання копій, що стосуються їхнього роду, або оригіналів, що були долучені до справи. Наприклад, дворянин Житомирського повіту Антон Будкевич, який влаштовував трьох своїх синів у навчальний заклад, при цьому виникла необхідність пред’явити училищному керівництву метричні дані дітей. А вони свого часу були відправлені для затвердження у Сенат [50]. Або «прошеніе» канцеляриста Волинського цивільного губернатора Еразма Жуковича: він був представлений до отримання чину за вислугу років і йому було необхідне свідчення даного зібрання про те, що він не «состоит в подушном окладе», оскільки його рід був визнаний у дворянстві [51]. Іноді дворяни, отримавши підтвердження своєї родовитості з Герольдії спеціальним указом, виявляли бажання отримати про це свідчення на папері від депутатського зібрання, що виступало посередником між дворянином та Герольдією. Таким є «прошеніе» поміщика Фелікса Трипольського Овруцького повіту, який додає «трьох рубльову гербову бумагу», на якій має бути написане зазначене «свидетельство» [52].
Протоколи та журнали засідань ВДДЗ мають схожу структуру. По-перше, підписані всіма членами «присутствія» з вказівкою на свій чин та службове положення. Підписи розміщувалися під кожною статтею в журналі засідань та під кожним протоколом. По-друге, майже однакова форма запису: складання довідки та прийняття рішення по кожному питанню, що слухалось. Протоколи стосувалися тільки питання дворянського походження. А в журналі засідань слухались різнопланові питання: від указів з Сенату до внутрішніх організаційних чи фінансових питань.
Із вищезазначеного можна зробити висновок про те, що видовий склад документів волинського дворянського депутатського зібрання з 1800 до кінця 1830-х років практично не змінювався. Основну частину становили «прошенія» та протоколи. З кожним роком зростала кількість указів з Сенату.
_______________________________________________
1. Казначеєва Л. М. Волинське дворянське зібрання (1796-1917): функції, структура, участь у системі органів влади. – Дисертація кандидата історичних наук. – 07.00.01. – Київ, 2008. – 197с.
2. Митяев К. Г. История и организация делопроизводства в СССР: Учебное пособие. – М., 1959; История делопроизводства в СССР: Учебное пособие/ Под. ред. доц. Я.З. Лившица и доц. В.А. Циркулина. – М., 1974. – 170с.
3. Варадинов Н. Делопроизводство или теоретическое и практическое руководство к гражданскому и уголовному, коллегиальному и одноличному письмоводству, к составлению всех правительственных и частных деловых бумаг и к ведению самих дел. – СПб., 1857; Вельдбрехт В. Общие основания русского делопроизводства с приложением основных его форм. – СПб., 1854. – 122с.
4. Держархів Житомирської області, ф. 146, оп. 1, спр. 336, арк. 2.
5. Там само, спр. 337, арк. 782.
6. Там само, спр. 337-в.
7. там само, спр. 340-б, арк. 407-416.
8. Там само, спр. 338, арк. 233.
9. Шандра В. С. Генерал-губернаторство в Україні: ХІХ- п. ХХ ст. – К., 2005, – С. 273, 276.
10. Держархів Житомирської області, ф. 146, оп. 1, спр. 346, арк. 152зв., 160зв., 487зв.
11. Там само, арк. 382, 414, 348, 695.
12. Там само, арк. 425.
13. Там само, арк. 443, 447.
14. Там само, спр. 349, арк. 367.
15. Там само, арк. 381.
16. Там само, спр. 354, арк. 31.
17. Там само, спр. 349, арк. 63зв., 88зв., 93зв.
18. Там само, спр. 346, арк. 248.
19. Там само, арк. 265.
20. Там само, спр. 351, арк. 156зв.
21. Там само, арк. 226зв.
22. Там само, арк. 42зв.
23. Там само, арк. 104зв.
24. Там само, арк. 533зв.
25. Там само, спр. 346, арк. 554зв.
26. Там само, арк. 311.
27. История делопроизводства в СССР: Учебное пособие/ Под. ред. доц. Я.З. Лившица и доц. В.А. Циркулина. – М., 1974. – С. 42.
28. Вельдбрехт В. Общие основания русского делопроизводства с приложением основных его форм. – СПб., 1854. – С.28.
29. Держархів Житомирської області, ф. 146, оп. 1, спр. 34.
30. Там само, арк. 296зв.
31. Там само, спр. 35, без № арк.
32. Там само, спр. 39.
33. Там само, спр. 46, арк. 16зв.
34. Там само, арк. 51.
35. Там само, арк. 82зв., 87, 369зв., 371.
36. Там само, арк. 16зв.
37. Там само, арк. 56.
38. Там само, спр. 49, арк. 123.
39. Там само, арк. 279, 340зв., 569.
40. Там само, арк. 288зв.
41. Там само, арк. 14зв., 289, 463.
42. Там само, арк. 569зв., 620.
43. Там само, арк. 13, 18, 171.
44. Там само, спр. 50, арк. 41зв., 75.
45. Там само, арк. 81, 98.
46. Там само, спр. 57, арк. 264.
47. Там само, арк. 340, 362, 406, 434, 438.
48. История делопроизводства в СССР: Учебное пособие/ Под. ред. доц. Я.З. Лившица и доц. В.А. Циркулина. – М., 1974. – С. 49.
49. Держархів Житомирської області, ф. 146, оп. 1, спр. 56, арк. 219.
50. Там само, арк. 230-231.
51. Там само, арк. 240-241.
52. Там само, арк. 222-223.

Джерело: Архівознавство.Археографія.Джерелознавство. Міжвідомчий збірник наукових праць. Випуск 10 К., 2009. – 384 с. (116-129)